Найбільше дискусій викликає збільшення видатків на цивільні потреби на фоні збереження витрат на оборону на рівні 2025 й нестачі ще в цьому році ₴300 млрд на оборону. Попри закладений резерв ₴200 млрд, ключовий напрям оборони на наступний рік недофінансований.
Збільшується запит на обсяги зовнішнього фінансування на фоні наростання труднощів із його залученням. Якщо у проекті кошторису на 2025 окреслювалось зменшення потреби до $38.4 млрд (vs. $41.3 млрд у 2024) для оздоровлення наших фінансів, то у кошторисі 2026 з’являється збільшення до $45.5 млрд. Ба більше, $18.1 млрд з них не забезпечені зобов’язаннями партнерів, хоча є ймовірність покриття коштом заморожених золотовалютних резервів росії. Звісно, Україна не може фінансувати потреби оборони самотужки й цього ніхто і не очікує, але повинно бути бачення виходу з залежності від коштів ззовні. Натомість нарощування запиту тільки посилюватиме критику з боку політичних лідерів західних країн.
Збереження програми “національний кешбек” сигналізує, що оцінці ефективності видатків приділяється мало уваги. Можливо, окремо взяті програми і не коштують багато на фоні загальних видатків на ₴4.8 трлн. Але навіть якщо найбільш сумнівні програми залишились без уваги, навряд чи відбуватиметься переоцінка витрат, захованих у кошторисах тисяч розпорядників бюджетних коштів.
З позитивного: уряд передбачив 50 млн грн на створення накопичувального рівня пенсійної системи, однак залишив індексацію. Однак зросли видатки на освіту (+30,5%) та охорону здоров’я (+14,6%), що в умовах відсутності гарантій зовнішнього фінансування не є бюджетом “все для війська”, який декларує уряд.
Позитивом є закладання доходів від детінізації – ₴60 млрд від реформи митниці. Це є ключем до виведення значних коштів із тіні, на відміну від ідеї чиновників “хлопнути спрощенку”. На цей процес піде багато часу, але це офіційне зобовʼязання, від якого залежить макрофінансова допомога від МВФ. Однак в бюджеті не передбачено фінансування на реформу фіскальних органів, які відповідають за цю “детінізацію”.
Проєкт кошторису не синхронізований з урядовою програмою, яка прямо містить цілі щодо фіскальних реформ і промислового розвитку. Натомість закладається зростання соціальних виплат, а на розвиток економіки агреговано лише близько ₴4,8 млрд, що радше має пілотний характер і не відповідає задекларованим амбіціям.
Здається, що бюджет балансує політичні та соціальні пріоритети на тлі війни, зміщуючи акцент із реформ на короткострокову стабілізацію. У разі сповільнення чи неповноти зовнішніх надходжень наступним кроком стає підвищення податків. Крайній інструмент – грошова емісія прискорить інфляцію, з’їсть купівельну спроможність домогосподарств та нівелює соціальні підвищення.
Цей бюджет не є бюджетом оборони – бо не ставить оборону в беззаперечний пріоритет, і не є бюджетом розвитку – бо не закладає ресурсів для структурних змін. Зі збільшенням соціальних видатків здається, що це бюджет політичної стабілізації перед ймовірними виборами 2026.
Ситуація складна і не покращується, тому ділити невеликі кошти на переважаючі потреби – завдання важке та невдячне. Побажання до уряду сформувати системне бачення, яким чином бюджет країни може перестати бути нескінченною “чорною дірою” для наших союзників. “Нескінченна війна” – це вже наша реальність, де золотовалютні резерви росії, під заставу яких нам вже виділили $50 млрд, – це лише кілька років фінансування наших потреб. Якщо наше рішення – це “ресурсна угода”, то цікавлять деталі, й для її втілення на нашу владу чекають непопулярні і складні рішення із покращення інвестиційного клімату. Якщо рішення – це включення наших потреб у щорічні кошториси ЄС, то цікавить, на скільки такий план реалістичний. Для того, щоб план нашої перемоги був не лише гаслом, потрібно мати відповідь на це питання.