На думку експерта небезпека для реформ, які покликані модернізувати Україну, походить не тільки від «кремлівських консервів», популістів, а також олігархів і корупціонерів різного масштабу. Навіть не тільки від етно-націоналістів, які відкидають базові європейські цінності свободи і толерантності, і активно створюють образ «фашистів» на радість Кремлю.
Боротьба далеко не закінчилася Майданом. Ми крок за кроком намагаємося розширити поле свободи і поставити державу під контроль суспільства. А державники в цьому активно заважають, кожен раз послідовно стаючи на захист держави – проти громадян і їх свобод.
Дубровський пише, що поки ми бачимо купу нічим не виправданих заборон (не тільки горезвісних російських сайтів), які під різними пристойними, але абсолютно непереконливими приводами, далеко не завжди пов’язаними з війною, обмежують нашу свободу навіть у порівнянні зі «злочинною владою». За це ми боролися? Ось і доводиться воювати на два фронти: і проти російських імперців (зі зброєю в руках), і проти вітчизняних (на щастя, поки що – тільки словесно).
Між тим, навіть якщо дивитися з точки зору суто військової стратегії: ми маємо справу явно не з короткою сутичкою, яку виграє більш мобілізований, а з тривалим протистоянням, на кшталт холодної війни, в якому більше шансів якраз у більш вільного і, відповідно, продуктивного. Тож, насправді, ніякого протиріччя між патріотизмом і свободою немає, якщо не піддаватися на виверти державників, що помилково асоціюють патріотизм із заборонництвом.
Невігласи за зближення з Європою тільки в наслідуванні зовнішнім атрибутам.
Невігластво тут у тому, що горезвісні європейські практики:
а) Не завжди виправдані самі собою – історично склалися, на жаль, а відмовитися важко (як, наприклад, з сумнозвісною аграрною політикою ЄС);
б) Підкріплені багатством. Навіть у відносно бідних країнах ЄС дохід на душу населення вдесятеро більше нашого, якщо рахувати в євро. Не дивно, що вони можуть собі дозволити набагато більше, зокрема й на шкоду економіці, тому що для їх жителів проблема економічного зростання може бути третьорядною, поступаючись, наприклад, соціальній рівності та екології. У нас же це наріжне питання, без вирішення якого не буде нічого;
в) Спираються на традиції цієї бюрократії. Яка, ясна річ, теж багато в чому дістає громадян, але, у всякому разі, займається переважно контролем за виконанням закону, а не написанням таких законів, які неможливо виконати свідомо, з тим, щоб і далі володарювати, вирішуючи, кого карати, кого милувати;
г) Найважливіше: базуються на затверджених століттями (і, на жаль, частково розмитих в останні десятиліття) європейських принципах. Серед яких: щира турбота про людей, їх зручність та безпеку, однакове застосування закону до всіх, кого він стосується, стримування і противаги на всіх рівнях, безжальний поділ влади і вистежування найменшого конфлікту інтересів, безумовний захист невід’ємних прав громадян, насамперед, права власності.
Спроби перейняти зовнішні ознаки дуже часто її підривають і ведуть до прямо протилежних результатів, не кажучи вже про корупцію та інші зловживання.
Всім хочеться незалежного суду. Але надавши самим корумпованим суддям обирати собі подібних, можна домогтися тільки корумпованого (хоча й незалежного від влади) суду.
Справжнім євроінтеграторам теж хотілося б, щоб у нас була бюрократія, за якістю не гірша за європейську, щоб їй можна було довіряти складні і гнучкі механізми контролю. Проте, нинішні начальники використовують ці повноваження зовсім по-іншому: для зміцнення своєї влади та накопичення багатств. Користуючись своїми, аж ніяк не європейськими, можливостями впливати на законотворчість, вони з великою радістю знаходять в європейських практиках все те, чим можна поживитися, і активно такі практики впроваджують.
У всіх цих і багатьох інших випадках, для справжньої реформи потрібно спочатку радикально скоротити дискрецію, контроль, і всі-всі-всі види корупційних можливостей. І відразу слідом за цим – перезавантажити відповідні структури на коротко описаних вище європейських принципах. І ось тоді вже можна починати думати про те, які європейські практики й у якій послідовності варто нам переймати.