Хто проти антикорупційної податкової реформи?

Зовсім недавно ми відзначили третю річницю початку Революції гідності. У багатьох сьогодні виникає питання: чи домоглися ми того, за що боролися? Модно вважати, що реформи провалені і “зрада” торжествує. Проте, я залишаюся обережним оптимістом, оскільки рух в потрібну сторону триває, незважаючи ні на що.

“Зрадофіли” нарікають, що “ніхто не “сидить”- а, мовляв, треба б “всіх”. Особливо після е-декларацій. Але за це ми боролися? Люди на Майдані стояли проти корупції і свавілля влади. Причому характерно, що на відміну від протестів 2004 року, основним гаслом була саме перезавантаження системи, а не покарання конкретних “бандитів”.

Адже проблема не в окремо взятих громадян, які беруть і вимагають хабарі, а в системі, основою якої поки залишаються корупційні норми, що дозволяють їм це робити. Під ці правила гри і люди підбираються відповідні. Гірше того, за правилами “системи”, ці самі люди мають можливість формувати норми під себе, щоб зберегти і розширити свої можливості – наприклад, до цього року включно податкова у нас мала вирішальний голос у всіх реформах податкового законодавства, а то і просто виписувала норми сама “під себе”.

Тому поки зберігається стара система, корупція процвітатиме, скільки не міняй персонал і скільки ні “саджай”. Революція гідності досягне своїх цілей тільки тоді, коли законодавство буде в основному очищено від тих норм, які допускають свавілля (дискреції), а виконавці, потенційно зацікавлені в таких нормах, будуть жорстко відокремлені від процесу вироблення і прийняття рішень. Ось тоді беззаконня, що залишилися, вже реально буде “пересаджати”.

Для цього на заміну корупційним законам повинні прийти “антикорупційні”. Але це не ті, які суворіше карають порушників – вони в цій системі неминуче стають жертвами такого ж вибіркового застосування (а значить, і корупції), оскільки неможливо “посадити” всіх, хто цього заслуговує. Мова йде про створення умов, при яких порушувати, з одного боку, і вимагати хабарі під загрозою застосування закону – з іншого, просто не вийде; або, принаймні, неможливо буде покарати невинного і крізь пальці подивитися на порушення з боку “потрібної” людини.

Щоб усвідомити різницю в підходах, порівняйте поліцейського, який ловить водіїв, що заїжджають під “цеглину”, і бетонний блок, який в принципі не дозволяє заїхати в заборонену зону. Тобто, щоб перемогти корупцію як явище, потрібно домагатися по можливості повної однозначності норм і прозорості їх застосування – навіть на шкоду іншим міркувань, наприклад, теоретичної “справедливості” або гнучкості, оскільки будь-які можливості для “договорняках” в наших умовах працюють на користь корупції і проти інтересів суспільства, а, значить ні про яку справедливість мова не йде. Тільки тоді можна сподіватися на реальні успіхи в подоланні корупції.

Чи ми досягли мети за минулі три роки? Поки – скоріше “ні”, ніж “так”, але є важливі зрушення. Революція триває, хоча вже не на Майдані, а в кабінетах і залах, і, на щастя, без насильства і жертв.

Звичайно, тільки наївні люди могли мріяти, що перемігши клептократію Януковича, ми одним махом позбудемося і від корупції. Як і будь-яка справжня революція за своєю природою, Майдан сам по собі створив тільки умови для запуску процесу досягнення своїх стратегічних цілей – зокрема, структури громадянського суспільства, такі як РПР та інші подібні об’єднання, а також деякі передумови для того, щоб їх напрацювання враховувалися урядом. Як результат, вперше за історію України антикорупційні реформи, принаймні в податковій сфері і в сфері дерегуляції, тривають навіть коли можновладців вже не клює горезвісний “смажений півень” (адже фіскальна криза залишилася позаду), і це дає надію.

Буквально через кілька днів однієї з таких реформ може стати прийняття антикорупційного податкового законопроекту, поданого Мінфіном. Вже саме те, яким чином він був розроблений, – одна з перемог Революції, наочне свідчення того, що боролися ми не дарма.

Вперше за історію нашої країни робота над проектом податкових змін велася не під керівництвом податкової, як це зазвичай бувало, а відкрито, у співпраці з громадянським суспільством і бізнесом.

Причому не тільки великим, який завжди мав вплив, але і середнім, який для цього об’єднався в широкі коаліції. Не дивно, що податковий пакет містить багато норм, різко звужують можливості для корупції. Зокрема, саме такими задумані норми про відшкодування ПДВ, електронний кабінет платника, захист податкового кредиту, сплаченого через СЕА ПДВ, передачі баз даних від Державної фіскальної служби Міністерству фінансів; норми, спрямовані на реформування ДФС,  та багато інших.

Також пропонується розформувати податкову міліцію, що дискредитувала себе, замінивши її (через “перезавантаження”) аналітичною службою розслідувань. Все це в цілому – чудовий приклад боротьби не з окремими корупціонерами, а з корупцією як явищем. Оптимізму додає і той факт, що ці зміни підтримані на найвищому рівні: Кабінетом Міністрів, Президентом і широким колом державних і громадських діячів, які входять до Національної ради реформ. Тепер м’яч на стороні парламенту. Тільки на відміну від багатьох інших епізодів, наприклад, ситуацією з минулорічною “податковою реформою”, це – в даному випадку – джерело побоювань.

Ми все пам’ятаємо, як торік під час розгляду компромісного законопроекту буквально “з голосу” була внесена нічим, крім корупційних мотивів, не виправдана норма про два реєстри на відшкодування ПДВ. Ось і зараз через своїх агентів у Верховній Раді корупціонери намагаються кулуарно вихолостити законопроект. Саме кулуарно, адже публічно протистояти прийняттю антикорупційних норм вони не можуть – інакше стане ясно, від кого виходить “зрада”, і політична розплата не змусить себе довго чекати. Але все таємне рано чи пізно стане явним: у нашій країні, де “джерелом влади є facebook”, це зазвичай займає лічені дні. Тому хочеться сподіватися, що важливий крок в податковій реформі вдасться відстояти, і Революція гідності переможе і в цьому епізоді.