В минулу п’ятницю я написав перший свій позов проти держави і відніс його в Окружний адміністративний суд м. Києва. Таким чином, я приєднався до боротьби активної частини суспільства, яка не згодна з тарифоутворенням на ринку вугілля, яку очолив колишній член НКРЕКП Андрій Герус.
Нагадаю, в травні цього року він публічно підняв питання сумнівної схеми ціноутворення на вугілля, яку пізніше охрестили «Роттердам+». Андрій зробив страшну річ – виніс за межі вузького кола «енергетичних еліт» одну з комерційних таємниць вугільного бізнесу. Більше того, він це пояснив настільки просто та доступно, що навіть школярі зрозуміли, як треба «правильно» продавати вугілля, а сам «Роттердам+» став широко пізнаваним мемом.
Здавалось, після такого публічного розголосу та потужної інформаційної хвилі громадського невдоволення з боку експертів, журналістів, блогерів, одіозне рішення повинні були скасувати. Бо нахабно красти на очах у всіх – стає як мінімум небезпечно. Однак, незважаючи на розголос, схема на мільярди гривень зажила повноцінним життям.
Постає питання: чому можновладці спокійно ігнорують настільки скандальну ситуацію та громадську думку? Перша причина – це складність теми для розуміння її простим обивателем. Питання ціни на вугілля, яким більшість українців вже не користується в якості палива в осінньо-зимовий період, стала людям дуже далека. А якщо правильно перемішувати інформаційну «кашу» в головах, то люди взагалі не зрозуміють, про шо йдеться. Будуть думати, що «Роттердам+» – це те, від чого ростуть тарифи на електроенергію для населення, а це ніби реформи, які вимагає від нас МВФ. Тобто увага дуже легко переключається та зразу ж виявляється винний.
Друга причина – інші непопулярні рішення, як-от підвищення вартості опалення, на фоні яких «невеликий бешкет» із закупками вугілля просто губиться.
І третя причина – «Роттердам+» – це проблеми саме для бізнесу. А проблеми бізнесу, як відомо, «шерифів» не хвилюють.
Проте, саме третя причина і спонукала мене приєднатись до позову проти рішення НКРЕКП. Як це не парадоксально, але бізнес в нашій країні не має жодних засобів опору таким насильницьким діям держави. Бо якщо офіс громадської організації Ціна держави завтра відріжуть від електропостачання (а таке вже було, її на рік відключали е/е), то ми цю прикру для нас історію якось переживемо і роботу не зупинимо.
А от підприємець таку розкіш собі дозволити навряд чи зможе. Бо його бізнес просто вилетить в трубу. І тому підприємцям нічого не залишається як ковтати чергову порцію гірких пігулок від монополістів. У відповідь, вони просто перекладають додаткові витрати на споживачів, втрачають конкурентоздатність, а після цього знову звертаються в Кабмін, просять про державну підтримку, субсидії та пільги…
Набридло спостерігати за обігом дурних рішень в природі. Бо вони і є основною валютних шоків та хронічного зубожіння країни. Нам вдалось зібрати команду людей, які не мають відношення до олігархів і готові не тільки писати гарну аналітику про безглузді державні рішення, а й захищатися від цих рішень усіма законними способами. Наразі ми подали перший позов до суду. Ми прекрасно розуміємо, що боротьба з нашою судовою системою та державним монстром може бути затяжною і виснажливою. Але не зупинимось. Далі буде. Бо ніхто окрім нас.