Хоча українське податкове та митне законодавство формально відповідає законодавству ЄС, правозастосування говорить про інше. Замість того, щоб забезпечити дотримання норм закону на основі чітких правил і справедливих правових процедур, органи влади покладаються на дискреційні важелі впливу, які перекладають тягар доведення на бізнес.
Найбільш проблемною сферою є адміністрування ПДВ, де податкові органи часто відмовляють у праві на податковий кредит з ПДВ, покладаючи на компанії обов’язок доводити їхню правомірність, перш ніж вони зможуть відобразити заявлений податковий кредит. Ця практика суперечить стандартам ЄС, згідно з якими податкові органи повинні доводити правопорушення, а не припускати, що бізнес за визначенням займається шахрайством. Аналогічно, митне адміністрування страждає від надмірної дискреції, коли імпортерів часто змушують погоджуватися на завищені оцінки митної вартості. Оскарження таких рішень потребує дорогих і тривалих судових процесів, що ускладнює ведення бізнесу.
Окрім фінансових втрат, практика презумпції вини створює атмосферу непередбачуваності та можливості для корупції. Попри правові норми, які мали б захищати платників податків, правозастосування є вибірковим, залишаючи бізнес вразливим до несправедливих штрафів і адміністративних перешкод. Збереження таких дискреційних механізмів гальмує економічне зростання та відлякує інвесторів, оскільки компаніям доводиться діяти в системі, де навіть дотримання правил не гарантує справедливого ставлення.
Реформування податкового та митного адміністрування в Україні вимагає відходу від практики презумпції вини та переходу до прозорого, заснованого на дотриманні норми закону підходу. Допоки ці системні проблеми не буде вирішено, бізнес продовжуватиме стикатися з фінансовою нестабільністю, що підриває можливості для економічного зростання. У звіті представлено детальний аналіз цих викликів та наголошується на нагальній потребі змін для створення справедливого та передбачуваного ділового середовища.