Пастка для зброярів. Чому український defense-tech не може прорватися на світовий ринок
За оцінками, його виробничий потенціал зріс із 1 млрд доларів у 2022 році до прогнозованих 55 млрд доларів у 2026-му. Водночас держава не може закупити все, що здатна виробляти галузь. У 2025 році українські та партнерські закупівлі озброєння становили майже 24 млрд доларів, тоді як можливості ОПК уже оцінювалися у 35–40 млрд доларів. Щонайменше 40% потужностей залишалися незавантаженими.
Вихід для галузі — цивілізований і контрольований експорт. Ідеться не про безконтрольний продаж зброї, а про використання надлишкових потужностей, які не завантажені державним оборонним замовленням або контрактами партнерів для потреб Сил оборони України.
Проблема в тому, що система експортного контролю формувалася під іншу реальність — коли приватний сектор в оборонці був майже непомітним. Тепер в Україні діє нова defense-tech екосистема: понад 2300 оборонних компаній, близько 1000 приватних виробників, понад 5000 технологічних розробок і понад 400 тисяч фахівців. Вони створюють сучасні рішення, мають попит за кордоном, але стикаються з непрозорими й повільними процедурами погодження експорту.
Формально систему почали перезапускати у 2026 році: 12 лютого президент створив Міжвідомчу комісію з питань військово-промислової політики та оборонних технологій, а 20 квітня було затверджено положення про її діяльність. Однак головна проблема вже очевидна — відсутність зрозумілого зворотного зв’язку для виробників. Компанії можуть отримати відмову без пояснення причин і не розуміти, що саме потрібно виправити: документи, контракт, підтвердження кінцевого користувача, податкові питання чи технічний опис продукції.
Через це виробники втрачають час, інвесторів і ринкові можливості. Для галузі це означає недоотриману валютну виручку, податки, інвестиції у виробництво та робочі місця. Для держави — ризик втратити технологічну перевагу, сформовану в умовах війни.
Реформа має не скасовувати контроль, а зробити його прогнозованим. Доцільно запровадити мотивовані рішення замість «мовчазних відмов», чіткі строки розгляду заявок, цифровий трекінг, уніфіковані документи та автоматизований міжвідомчий обмін даними. Також потрібні зрозумілі критерії, яка продукція є критично необхідною для Сил оборони, а яка може виходити на експорт.
Окремий акцент — ризик-орієнтована модель контролю: перевірка кінцевого користувача, моніторинг використання продукції, виявлення «червоних прапорців» і швидке реагування саме на ризикові операції. Для стратегічно чутливих категорій — ракет, ППО, боєприпасів і dual-use товарів — має зберігатися окремий посилений режим. Для перевірених держав-партнерів доцільно створити «зелений коридор».
Україна вже довела, що може створювати зброю, яка змінює хід війни. Тепер завдання держави — не загальмувати цю силу, а перетворити її на довгострокову економічну та технологічну перевагу.
❗️Статтю підготовлено CASE Україна за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється «ІСАР Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю CASE Україна та не є відображенням поглядів урядів Норвегії та Швеції або «ІСАР Єднання».