Сьогодні в Україні вже налічується близько 1,3–1,5 млн людей зі статусом учасника бойових дій або ветерана. Після війни ветерани та члени їхніх родин можуть становити 5–6 млн осіб, а за ширшою оцінкою — до 9 млн. Від якості їхньої реінтеграції залежатимуть соціальна стабільність, ринок праці, державні фінанси та економічне відновлення.
Післявоєнна реабілітація ветеранів не може завершуватися лікуванням поранень. Її результатом мають стати відновлена самостійність, гідна робота, стабільний дохід і повернення до повноцінного цивільного життя.
Україна має стратегії, пільги й окремі програми, але досі не створила цілісної системи переходу від служби до цивільного життя. Медична і психологічна допомога, соціальні послуги, навчання, житло та працевлаштування розподілені між різними установами. Відповідального за кінцевий результат для людини немає, тому координувати підтримку часто доводиться самому ветерану або його родині.
Особливої уваги потребують сім’ї. Близько 65% потреб у догляді покривають родичі самостійно або залишаються без належного покриття, тоді як держава забезпечує лише 21% попиту. Наслідками стають втрата доходів, виснаження та ризик бідності. Психологічна допомога також не досягає запланованого масштабу: у 2025 році її отримали 9595 осіб — близько 27% від плану.
Працевлаштування теж не гарантує успішної реінтеграції. Понад 38% опитаних ветеранів залишили перше після служби місце роботи менш ніж за три місяці. Серед причин — непідготовленість колективів, невідповідність роботи навичкам і стану здоров’я, труднощі з представленням військового досвіду та необізнаність про програми підтримки.
Важливою є необхідність перейти від набору пільг і послуг до єдиного індивідуального маршруту, який починається ще до звільнення зі служби. Будь-яке звернення ветерана має запускати оцінювання потреб і скоординовану допомогу за принципом «немає неправильних дверей». Для всіх потрібен гарантований базовий пакет, а для людей зі складними потребами — тривалий інтенсивний супровід.
Успіх ветеранської політики слід вимірювати не кількістю звернень чи витрачених коштів, а збереженим здоров’ям, максимально можливою самостійністю, стійкою зайнятістю та добробутом родини. Тоді підтримка ветеранів стане інвестицією в людський капітал і майбутнє України.
Аналітичний звіт створено Центром соціально-економічних досліджень CASE Україна за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю CASE Україна та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.