Мінімальна зарплата – це не показник, а нормативно встановлена величина. І її взагалі не має бути.
Зарплата визначається домовленостями між працівником і тим, хто йому створив це робоче місце. І держава не має у ці домовленості втручатися. Хіба окрім того випадку, коли роботодавець є монопольним, може цим зловживати, когось експлуатувати. Але це доволі рідкісний випадок.
Насправді чи можна прожити на ці гроші, чи ні – це теж неоднозначне питання. Бо для Києва це справді мізерні гроші. Але в багатьох невеличких населених пунктах люди часто щасливі, коли отримують хоча б ці гроші – маючи натуральне господарство, якісь тіньові заробітки, вони працюють і за меншу платню. Там і рівень цін відповідний, не такий як в Києві. А підвищення «мінімалки», яке здійснив уряд, призвело до того, що в цих регіонах багато малого бізнесу позакривалося, і люди змушені були шукати іншу роботу.
Загалом,продовжує експерт, рівень зарплат в країні встановлюють дві речі: це продуктивність економіки і конкуренція між роботодавцями. Тобто, якщо в країні багато різного бізнесу, і роботодавці конкурують за робочу силу, тоді в країні підвищуються зарплати. В Україні така ситуація була в середині 2000-х років, до кризи 2008-го.
Зараз роль такого конкурента ще відіграє наш сусід Польща, яка активно залучає українську робочу силу. І часто чути скарги підприємців, інвестори (в т.ч. іноземних) у західних областях України – що вони не можуть знайти собі навіть на 10 тис. грн. достатньо кваліфікованих працівників.
Підвищення мінімальної зарплати є таким суто фіскальним заходом, бо під мінімальну зарплату розраховуються податки і, насамперед, ЄСВ. Уряд останнім часом, на жаль, намагається зібрати якомога більше податків, і саме в частині ЄСВ. І заради цього піднімає мінімальну заплату. При цьому автоматично піднімається зарплата в бюджетному секторі, хоч і це має свій недолік. Бо виходить, що більш кваліфіковані і менш кваліфіковані працівники бюджетного сектору починають отримувати однакову зарплату, що несправедливо. Але сподіватись, що підвищення мінімальної зарплати автоматично піднімає зарплати пересічним українцям – як багато хто сподівається – абсолютно не варто.
Навпаки, дослідженнями, проведеними багато років тому в різних країнах, доведено, що підвищення мінімальної зарплати тільки поглиблює бідність, бо більше людей втрачають роботу назавжди. А також не призводить до жодного зростання доходів: якійсь частині малооплачуваних працівників зарплату піднімають, натомість не збільшують виплати тим, хто має вищу кваліфікацію. Тобто, це призводить до певної зрівнялівки на ринку праці. І люди з більшими зарплатами насправді втрачають.
У Греції мінімальна зарплата – взагалі понад 680 євро, і саме тому в них криза! Бо вимоги щодо підняття мінімалки є типовим інструментом популістів. А в людей ілюзія, ніби уряд встановлює їм зарплату і захищає від тих, хто… створив їм робочі місця, від роботодавців.
Насправді в економічному сенсі це шкідливо. Але в більшості країн мінімальна зарплата існує, бо людям здається (ця ілюзія поширена не тільки в Україні), що це якимось чином покращує їхнє становище. Насправді це не так. І Греція є яскравим прикладом, як і Аргентина, де дуже поширені популістські настрої. В Угорщині типова ситуація: там теж популісти свого часу подвоїли мінімалку, і це призвело до економічної стагнації. Але там є свої особливості: ставши повноцінним членом ЄС, Угорщина отримала дуже великі європейські субвенції, які пожвавлювали економіку. Вона стала привабливим місцем для інвестицій, мала повноцінний вихід на європейський ринок і захист інвесторів. Але там утворилась фактично двосекторна економіка. Інвесторів, які прийшли, не дуже турбувала мінімальна зарплата, тому що їм і так потрібна більш кваліфікована робоча сила. Вони мають успішні виробництва і дають значну частину ВВП. А ось в малому і середньому бізнесі там криза, і підприємці просто не в стані сплачувати отаку мінімальну зарплату. Дуже багато людей залишилося без роботи, чимало живуть за рахунок мізерних доходів.
У нас бюджетні зарплати були прив’язані до мінімалки. Сьогодні не всі про це чули, але коли піднімали зарплату до 3200, то і прожитковий мінімум, і тарифну сітку в бюджетному секторі від’язали від мінімалки. Тож це не тягне за собою автоматичного підвищення зарплат для усіх інших.
Що стосується бідності – її не програмують, а прогнозують. Бо швидко вийти з бідності навпряд чи вдасться: для цього потрібне швидке зростання добробуту, того самого ВВП. Для цього треба, в тому числі, позбутися способів, які уряд застосовує фактично для придушення підприємництва: оці трудові комісії створює тощо, це все не сприяє зростанню ВВП. Треба зменшити й загальне податкове навантаження, яке сьогодні сягає близько 44% – це так само багато, як у Німеччині, наприклад.
При цьому Німеччина собі може дозволити і на 2% зростати на рік. А Україна, якщо зростатиме на 2% на рік, то залишиться у бідності назавжди. Тому нам треба оці видатки зменшувати, проводити реформи, які вивільнять підприємницький потенціал нашого народу. Насамперед, це судова реформа, те, що найбільше перешкоджає.
Щоби справді покращити становище найманих працівників, треба всіма можливими засобами збільшувати конкуренцію між роботодавцями. Тобто, створити умови, сприятливі для бізнесу, скасувати усі податки на робочу силу – бо в нас зараз є податок на працю (ЄСВ), і він фактично карає роботодавця за те, що той створив робоче місце. Такого не має бути. Щоби роботодавці хотіли залучати якомога більше робітників. І щоб піклувались у нас не лише про залучення інвестицій…
Варто робити максимально сприятливі умови для створення робочих місць. Йдеться не про виплату якихось дотацій за рахунок того, що відібрали в інших людей, підприємців. Це означає – зменшити податкове навантаження саме на робочу силу. Оце мала б бути наша відповідь і тій же Польщі, яка агресивно залучає нашу робочу силу, і тим проблемам, про які ми згадали.