Україна може втратити значну частину потенційних мігрантів та іноземних студентів не лише через війну, а й через неефективну роботу Державної міграційної служби. Про це пише асоційована експертка CASE Україна, Уляна Костенко, пропонуючи чотири ключові реформи, які мають перетворити ДМС із бюрократичного бар’єра на інструмент залучення людського капіталу.
За даними дослідження Українського державного центру міжнародної освіти «Іноземні студенти в Україні під час війни (2022–2023)», 47% іноземних студентів, які перебували за кордоном, готові повернутися в Україну для продовження очного навчання. Водночас нинішня система працевлаштування та легалізації іноземців залишається складною і непрозорою. Для офіційного найму іноземця роботодавець змушений проходити процедури через дві окремі установи — центр зайнятості та ДМС. Дозвіл на роботу можуть анулювати навіть заднім числом, якщо роботодавець хоча б один місяць не сплачував ЄСВ, зокрема й під час воєнного стану.
У Києві документи для працевлаштування іноземців обробляє лише один центр. Сама ДМС визнає, що штат працівників і кількість робочих станцій обмежують пропускну здатність сервісу. Водночас закон містить розмиті формулювання щодо причин відмови у видачі посвідок на проживання, зокрема, фрази про те, що «дані не підтверджують надану іноземцем інформацію». Через це чиновники мають широкий простір для суб’єктивних рішень. У 2024 році частка відмов у наданні дозволу на імміграцію становила 10–13% від усіх заяв.
Прикладом ефективної системи слугує Естонія, де заяву на посвідку на проживання можна подати онлайн, рішення ухвалюють упродовж 90 днів, а сам документ виготовляють за 14–20 днів після схвалення. У 2025 році країна закріпила цифровізацію всіх міграційних процедур на законодавчому рівні. Окремо працює програма e-Residency, завдяки якій понад 126,5 тис. людей із 181 країни отримали цифрову ідентичність та створили 27 тис. компаній без фізичної присутності в країні. Найбільшу групу користувачів e-Residency становлять українці.
Другий напрям реформи — запровадження бальної системи відбору мігрантів за моделлю Канади та Австралії. Кандидати отримують бали за освіту, вік, знання мови, досвід роботи та наявність пропозиції від роботодавця. В Австралії щороку формується перелік із 456 дефіцитних професій, під які визначаються міграційні квоти. У програмі на 2025–2026 роки передбачено 185 тис. місць, із яких 71% припадає на кваліфіковану міграцію. Для України пропонується створити аналогічний механізм із фокусом на будівництво, медицину, IT та аграрний сектор.
Ще одна проблема полягає у відсутності системного аналізу міграційних потоків. Зараз ДМС виконує переважно реєстраційну функцію, але не прогнозує, скільки працівників і яких спеціальностей потребуватиме економіка. Пропонується, щоб служба разом із Мінекономіки та бізнес-асоціаціями щороку формувала прогноз потреб ринку праці, визначала пріоритетні країни походження мігрантів і критерії відбору.
Закон про реформу Державної митної служби передбачає міжнародний конкурс на керівництво, переатестацію всіх працівників упродовж 18 місяців, участь міжнародних експертів у кадрових комісіях та підвищення зарплат. Аналогічний підхід пропонується застосувати і до ДМС — із публічними KPI, прозорою оцінкою доброчесності та ринковими зарплатами.
Реформована міграційна система могла б стати сигналом для світу: Україна готова конкурувати за людей, спеціалістів та інвестиції, а не втрачати їх через черги, бюрократію та корупцію.
❗️Статтю підготовлено Центром соціально-економічних досліджень «CASE Україна» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється «ІСАР Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю «CASE Україна» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії та Швеції або «ІСАР Єднання».