Що не так з “новими” ідеями реформувати спрощенку?
Колонка старшого економіста CASE Україна Володимира Дубровського для Інтерфакс-Україна
Ключові тези:
Реформа спрощеної системи оподаткування (ССО), запропонована Нацстратегією доходів (НСД) і підтримана Данилом Гетманцевим, подається як боротьба зі зловживаннями та “не про підвищення податків”. Але аналіз показує: фактично йдеться про різке звуження сфери застосування спрощенки та витіснення мікробізнесу.
НСД пропонує:
– скасувати 1 та 2 групи ССО, де працює більшість мікропідприємців;
– встановити диференційовану ставку для 3 групи — від 3% для торгівлі до 17% для інтелектуальних послуг; – зобов’язати всіх підприємців вести повний товарний облік на первинці;
– ввести обов’язкову реєстрацію платником ПДВ із обороту від 1 млн грн на рік; – не збільшувати ліміти до рівня Польщі у 2 млн євро (≈100 млн грн), а навпаки — фактично зменшувати, зокрема через відмову від індексації.
При цьому НСД не містить жодного реального механізму боротьби з ключовими зловживаннями: подрібненням бізнесу, роботою понад ліміт і схемою “ФОП замість найму”. Замість вирішення конкретних проблем держава намагається “усунути економічні стимули” для всіх одразу — тобто зробити мікробізнес неконкурентним і виштовхнути його з ринку.
Найбільш вразлива галузь — роздрібна торгівля.
У 2024 році з 607 тис. ФОП у торгівлі лише 80 тис. (13%) працювали на 3 групі. Це тому, що Єдиний податок заміщує податки на рівні 3,4% від обороту, тоді як навантаження на юросіб у торгівлі було лише 1,6%. Тепер же НСД пропонує встановити податок, майже вдвічі вищий, ніж платять великі компанії. Але головний удар — не ставка, а облік. Для мікробізнесу він створює квазіфіксовані витрати, які великі компанії майже не помічають.
Більшість ФОП не здатні вести повний бухоблік самостійно, а послуги бухгалтера, який ще й “вирішує питання”, коштують від 1000 доларів на місяць — у кілька разів більше за дохід типового підприємця з оборотом у 1 млн грн. 1 млн грн обороту — це всього лише дохід на рівні середньої зарплати. Після оплати оренди, електрики, обладнання підприємець працює фактично “на виживання”. А повне адміністрування ПДВ — це витрати часу у 2–3 рази більші, ніж у неплатників (дані Info Sapience / CASE Україна). Для такого бізнесу це просто непідйомно.
У результаті мікробізнесу залишають три “шляхи”:
– бути частиною схеми подрібнення та уникати ризиків;
– перевищувати обороти, але “домовлятися” з податковою, як це масово відбувалося з 2016 по 2022 рр.;
– або йти у повну тінь, де давно працюють продавці контрафакту та “підакцизу”.
Парадокс у тому, що головний вигодонабувач реформи — великий роздрібний бізнес, який багато років лобіює знищення спрощенки. Менше конкуренції = більша ринкова влада = вищі монопольні прибутки з покупців та постачальників. Для держави це теж “вигідно”, бо вони готові сплачувати податки. Але суспільство загалом втрачає: менша конкуренція = deadweight loss, тобто падіння суспільного добробуту. Так само хибним є аргумент ОЕСР про те, що ССО стримує зростання бізнесу: без спрощенки ці підприємства просто не виникли б через надвисокі бар’єри входження.
Щодо “псевдо-ФОПів”:
підвищення ставки на інтелектуальні послуги майже до рівня ПДФО також не знищує схему — бо роботодавці все одно економлять на ЄСВ. Натомість це позбавляє українських фахівців стимулу працювати в Україні, адже сплачуючи ті самі податки у Польщі вони отримують зовсім іншу якість держави.
Висновок простий:
реформа НСД не бореться зі зловживаннями — вона знищує мікробізнес, зменшує конкуренцію, збільшує корупційні ризики і шкодить економічному зростанню, вигідна лише великому ритейлу та частині податкової. Спрощенка — це не проблема, а інфраструктура доступу до підприємництва. Її демонтаж матиме руйнівні наслідки для економіки. Читати весь текст