Під час перемовин Україні передадуть список реформ у 35 сферах з конкретними термінами, в які їх потрібно буде виконати. Під час впровадження змін Єврокомісія слідкуватиме за результатом і звірятиме, наскільки Україна відповідає Копенгагенським критеріям.
Приклад Балканських країн говорить, що шлях може тривати понад 15 років — Північна Македонія отримала статус кандидата ще 2004, проте досі не вступила до ЄС. В середньому країни витрачають 8,4 років, щоб стати повноцінними членами Союзу, кажуть наші (тобто CASE Україна) підрахунки.
Далі все залежатиме від того, як ефективно Україна буде впроваджувати реформи. Особливо голосно в Європі ставлять запитання щодо верховенства права, судової реформи та антикорупційної політики. Саме через ці проблеми Данія та Швеція відмовлялися підтримувати Україну.
Чи збільшиться фінансова допомога?
Після отримання статусу Україна зможе претендувати на додаткову фінансову допомогу від Європи — pre accession assistance (ІRA), яка передбачена для кандидатів та потенційних кандидатів. Нею вже користуються Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Косово, Північна Македонія, Сербія і Туреччина. Наразі триває третій етап роботи програми, який розрахований на сім років — з 2021 до 2027 рік. Загальний бюджет на всіх учасників — €14,16 млрд.
Офіційні документи говорять, що гроші, які надійдуть завдяки ІRA, сприятимуть соціально-економічному розвитку кандидата та наблизять його до цінностей і стандартів Союзу. На них зможе претендувати й Україна.
Чи відкриється повністю ринок ЄС для українських товарів?
Допоки Україна не стала членом Євросоюзу, на підписаних раніше умовах буде діяти Угода про асоціацію і Угода про вільну торгівлю з ЄС. Квоти та обмеження на українську продукцію залишатимуться і після отримання кандидатства. Проте український уряд може використати рік, поки скасовані мита, для перемовин і перегляду умов — такий варіант передбачений в Угоді про Асоціацію.
Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
Публікація висловлює виключно думку автора та не може сприйматися, як офіційне становище Фонду міжнародної солідарності чи Міністерства закордонних справ Республіки Польща.