Частина 1
Наприклад, разом з оптимізацією видатків і зосередженню на адресній соціальній допомозі, що ми підтримуємо, пропонують запровадити щорічні чек-апи здоровʼя для всіх, кому за 40. Щоб підвищити довіру, Кабмін запросив громадськість подавати пропозиції до програми – крок, що має підтвердити щирість намірів після скандалу з призначенням голови БЕБ. Наші колеги з УРБ виступили з пропозиціями розробки нового Податкового кодексу, запровадження чітких критеріїв трудових відносин, КРІ для податкової та митниці й завершення конкурсу на голову ДМС тощо. Якщо уряд справді має намір почути громадськість, варто переглянути Національну стратегію доходів, адже наша петиція про це набрала понад 25000 голосів.
Для аналізу змісту програми, ми зосередили свою увагу на напрямках «Відбудова», «Добробут» та «Освіта». Уряд намагається закласти у своїй програмі інструменти повернення мігрантів через “спеціальні програми – житло, робота та соціальна підтримка”, а також запуск множинного громадянства. Тим часом понад половина українців за кордоном збираються повертатись лише після завершення війни, і тільки 40% вважають, що підвищення рівня життя в Україні зробить повернення більш імовірним. До того ж конкурувати з соціальною політикою тієї ж Німеччини здається просто неможливим: там українці мають право на грошову допомогу у €563 на місяць, повну оплату житла та комунальних послуг. Таке соціальне забезпечення значно вище за можливості українського бюджету. Високі соціальні стандарти неможливі без збільшення податкових надходжень, які генеруються бізнес-активністю.
Наше опитування показало, що 96% українців готові залишатися жити на батьківщині за умови міцної економіки, яка забезпечує гідний заробіток. При цьому 62% залишаться навіть без перспектив, однак не дивно, що це число зменшуватиметься, якщо новий уряд продовжить закривати очі на відсутність верховенства права та зазіхатиме на антикорупційні інституції. Понад половини молоді відповіли, що готові залишатися в Україні, якщо матимуть можливість гідно заробляти й підтримувати високий рівень життя, а 43% – за будь-яких обставин. Водночас, майже 80% цієї молоді хотіли б бути підприємцями, що створює нам значно кращий потенціал ніж у Європі, адже саме бізнес генерує податкові надходження до бюджету, без яких соціальне забезпечення неможливе. Але коли справа дійде до втілення власної справи у життя, ймовірно, що ця молодь розчарується, якщо податкова та митниця залишаться не реформованими (саме ці органи створюють найбільше проблем для підприємців). Однак це не є основним пріоритетом урядової програми, і в якості підтримки бізнесу для відбудови пропонується створення “спеціального економічного режиму” на прифронтових територіях. Ця пропозиція викликає низку сумнівів. По-перше, дослідження Світового Банку свідчить, що успіх спеціальних економічних режимів залежить від низки факторів, і в першу чергу – сили верховенства права в усій країні. По-друге, пріоритети бізнесу вже другий рік поспіль – це усунення непередбачуваних дій держави, що можуть погіршити стан бізнесу. Для підтримки бізнесу влада також обіцяє продовження дерегуляції, а ми нагадуємо, що тільки скасування актів виконаних робіт, яку підтримує понад 70% підприємців – це рішення уряду обійдеться значно дешевше за будь-які пільгові програми.
Головним недоліком урядової програми є повторення помилок попередників – обіцянка соціальної допомоги з короткостроковим ефектом замість чесного погляду на фундаментальні проблеми. Наприклад, на Міністерство фінансів покладені функції “пошуку додаткових джерел фінансування”. Тим часом проблема тотальної недовіри до фіскальних органів ігнорується. Неможливо ефективно наповнювати бюджет, коли відсутні чіткі КРІ по податковому розриву й презумпція вини платника податків, що може схиляти бізнес до роботи в “сіру”.
Утім, новий уряд не згадав перезавантаження “податкової”, на якому ми наголошували ще два роки тому. Команді необхідно зрозуміти, що реформування інституцій є довгим процесом, від якого залежать не лише транші макрофінансової допомоги, а й плани суспільства на майбутнє в цій країні.
Частина 2
Ознайомлення з окремими пунктами по добробуту показує, що уряд принаймні розуміє глибину проблеми й вкотре анонсує перехід до накопичувальної пенсійної системи. Це безперечно позитивний сигнал. Адже ще у квітні 2024 року Верховна Рада ледь не ухвалила відповідний законопроєкт №9212 – забракло всього 12 голосів. Нинішня програма знову встановлює дедлайн до кінця 2025 року. Проте важливо, щоб на цей раз справа не обмежилася деклараціями: потрібні конкретні кроки й механізми реалізації, адже суспільство вже втомилося від багаторічних обіцянок без результату.
Нова пенсійна система анонсується як модель з прямим зв’язком між сплаченим ЄСВ і розміром пенсії, трансформацією спецпенсій у професійні та запровадженням обов’язкової накопичувальної системи. Замість виплат “за статусом”, пенсії платитимуться на підставі професійних програм, де визначено три частини виплат: базова пенсійна частина, варіативна частина, що залежатиме від величини ЄСВ і стажу, та професійна пенсійна частина, яка має надаватися спеціальною програмою, ініційованою роботодавцем. Очікується, що у 2026 р. 5 млн українців матимуть мінімальну пенсію не менше 4000 грн завдяки новому порядку нарахування.
У нашому звіті ми наголошували на іншій складовій пенсійної реформи – підвищенні пенсійного віку з урахуванням різниці в тривалості життя жінок і чоловіків. Нині дефіцит Пенсійного фонду покривається дотаціями ~4% ВВП. Однак ні в цій, ні в попередніх програмах урядів пенсійний вік вочевидь не збираються підвищувати через політичну непопулярність. І це стосується не лише України – Франція, Бельгія, Данія також підвищують пенсійний вік до 64 і 70 років, тільки в нас демографічна ситуація ще погіршується виїздом населення.
Принцип адресності допомоги, на якому наголошує новий Кабмін, раніше вже декларувався. У програмі уряду Дениса Шмигаля 2020 року теж обіцяли “адресну підтримку незахищеним верствам”. На практиці ж у 2021-2022 роках влада запускала масові виплати на кшталт “тисячі від Зеленського” за вакцинацію. Ми вже не перше десятиліття рекомендуємо проведення перевірки матеріального стану, у 2023 році ця позиція була відображена у аналітичному звіті, де пропонується, запровадження єдиного інтегрованого реєстру отримувачів соціальної підтримки та соціальної допомоги та комплексний аналіз усіх попередніх програм на предмет ефективності.
Позитивною виглядає ідея конкретні послуги з соціального захисту за принципом “гроші ходять за людиною”. Громадянин сам обиратиме постачальника допомоги серед державних, приватних або некомерційних підрядників, а бюджет платитиме за фактично отримані послуги. Приватні учасники ринку соціальних послуг можуть надавати їх зі значно меншими витратами, ніж держава, й це стимулюватиме додаткову зайнятість поза державним сектором. Попит на це величезний: наразі потреби населення в соцпослугах покриті всього на 13% й близько 80% надають держструктури.