Два роки тому як жарт виникла ідея зробити комп’ютерну гру – симулятор корупції.
Жартома виникла думка, що раз вже корупцію побороти не можна, то треба її зробити досконало конкурентним ринком.
Там, де є досконала конкуренція, “маржа” знижується до нуля. Жарт жартом, але для того, щоб боротись з явищем треба спочатку розуміти його природу та механіку.
Вирішили почати з побудови розуміння механіки для звичайних людей. Взяли на озброєння інтерактивний формат – комп’ютерна іграшка.
Оскільки на той момент реформи були на марші і ми всерйоз вірили, що в певних сферах корупція буде подолана ще до того, як ми закінчимо свій продукт, обрали для пілоту “безпечну” з точки зору корупції тему – митницю.
Поки ми робили свою справу, уряд створював “чорні сотні”, організовував “єдине вікно” і т.д.
Як не дивно, на механіку гри це аж ніяк не впливало. Ні до чого, окрім додаткових витрат і збільшення корупційної такси як в реальному житті, так і в нашій іграшці це не призводило.
Масштаб питання важко оцінити, бо явище ніхто не фіксує.
Однак як експерти, так і державні функціонери сходяться на думці, що нелегальний імпорт може сягати до 30% від офіційного, тобто приблизно 10 млрд доларів на рік.
Самі схеми незаконного ввезення товарів в Україну ми вже детально описали у “Контрабандному чтиві“. Однак вирішили піти далі…
Одна справа читати теорію про незаконні схеми ввезення товарів, а зовсім інша справа зануритись в сам процес і відчути, на чому все тримається, чітко зрозуміти, чому ні “Контрабанда-Стоп”, ні “чорні сотні”, ні навіть “Україна без контрабанди” не стануть на заваді контрабандному бізнесу.
Те, що ми розуміємо під корупцією, можна умовно розділити на 4 складових:
- корупційні умови (наприклад, низький рівень оплати праці, соціальна і правова незахищеність, рівень правової культури тощо);
- корупційні можливості (наявність прогалин в законодавстві, дискреційні повноваження);
- корупційний акт (власне протиправне діяння);
- наслідок (отримання благ або розпорядження нелегальними коштами, тобто спосіб життя, який нібито має моніторити НАЗК).
Треба бити в те місце, де ця корупція зароджується. Куди саме? Три ключові точки:
1. Обмін інформацією про товари, що перетинають кордон, із митними адміністраціями суміжних країн
Відсутність такого обміну робить можливими “сквозняки” на кордоні, а розбіжність у статистичних даних зовнішньої торгівлі може сягати мільярдів доларів США.
На сьогоднішній день обмін інформацією існує лише з Молдовою, фрагментарно – з РФ та Білоруссю.
У 2011 році стартував експеримент обміну СМС-повідомленнями про товари з митницею Польщі, щоправда лише на одному пункті пропуску і в дуже усіченому форматі.
2. Відслідковування руху товарів від кордону до кінцевої реалізації
Як варіант – такс-інвойс – системний апгрейд електронного інвойсу, який застосовується при імпорті, та можливості його використання як “точки входу” й первинного обліку для імпортних товарів, що надасть можливість відслідковувати рух товарів.
3. Контроль кінцевих продажів
Саме цей блок – контроль кінцевих продажів – є визначальним якраз для умовно “чистих” схем. Тобто таких, як наприклад “посилки/піджаки”, коли товар нібито легально потрапляє в Україну, користуючись пільгою, а потім опиняється в роздрібній мережі.
Хоча навіть в умовах тотальної фіскалізації завжди залишається неконтрольований сегмент реалізації товарів поза торговельною мережею (тютюнові вироби без акцизної марки, смартфони через інтернет-магазини, алкогольні напої через підпільну мережу).
Однак протидія цьому – це вже робота спеціально навчених людей.
А поки обмін інформацією та електронний інвойс – це тільки наші фантазії, контрабанда їде безперервним потоком.
Корупція децентралізувалась і схеми прекрасно себе почувають за будь-якої влади та за будь-яких антикорупційних заходів.
Тому насолоджуйтесь грою! Вона не втратила свою актуальність за ці роки реформ і якщо щось зміниться, ми будемо перші, хто про це повідомить.
Андрій Саварець, експерт з правових питань CASE Україна для “Економічна правда“