1. ЄСВ сплачують в обов’язковому порядку, із застосуванням усіх належних засобів державного примусу. Тому він цілковито підпадає під визначення «податку», наведене у статті 6 Податкового кодексу України: податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України. Натомість “внесок” за означенням не передбачає примусу, його роблять добровільно. Відповідно, наслідком несплати внеску зазвичай є просто неотримання блага чи виключення з учасників спільної справи і аж ніяк не штраф чи, що більше, тюрма. А за несплату ЄСВ законом передбачено адміністративну і кримінальну відповідальність, точно таку саму, як за несплату решти податків, та й адмініструє його державна податкова служба разом з іншими податками.
2. Формальний платник (податковий агент) – роботодавець – не отримує жодної вигоди від сплаченого “внеску”, отже, для нього цей платіж є податком на працю в чистому вигляді. За законом, платником ЄСВ в Україні є роботодавець, а йому зі сплачених внесків не повертають нічого взагалі, ні зараз, ні в майбутньому. Тобто, на погляд безпосереднього платника – податкового агента (роботодавця), працю оподатковано в той самий спосіб, що й споживання природних ресурсів, за які доводиться виплачувати рентну плату.
3. Фактичний платник – працівник – отримує від нарахованого ЄСВ куди менше, аніж він сплачує за все життя.
Сучасна солідарна пенсійна система України є “фінансовою пірамідою”. Солідарна пенсійна система базується на тому, що кількість нових учасників (молодих і працездатних) буде завжди більша, аніж людей старшого віку. За таких умов на одного пенсіонера припадає кілька молодих працівників, яким не дуже обтяжливо утримувати літніх людей. Проте така пенсійна система добре працювала в минулому столітті, коли народжувалося багато дітей, а тривалість життя була невеликою. На сьогодні в усіх розвинених країнах солідарна пенсійна система перетворюється на повноцінну фінансову піраміду. В Україні на одного працездатного громадянина припадає один пенсіонер. А це означає, що молода людина повинна заробити на прожиття і собі, і ще одній літній людині – такий стан справ неймовірно обтяжливий. А сплачені внески в умовах такої пенсійної системи молодим людям ніколи не повернуться.
Якщо взяти середньостатистичного українця, який усе своє життя працював на офіційну середню зарплату, то після 35 років трудового стажу він сьогодні зможе розраховувати десь на 3600 грн пенсії. Однак якби ці кошти, сплачені як ЄСВ, відкладали в тих же обсягах на банківський депозит, то на момент виходу на пенсію працівник мав би свій капітал у сумі 770 тис. грн і міг би отримувати з цього капіталу пасивний дохід у сумі приблизно 10 тис. грн на місяць. Навіть більше, свій нагромаджений капітал українець зміг би передати своїй сім’ї в разі смерті. Пенсійний фонд таку можливість – успадкування пенсійних нагромаджень – для сплачених внесків не передбачає.
4. Працюючий пенсіонер також сплачує ЄСВ. Якщо пенсіонер працює за наймом, то на його зарплату нараховують єдиний соціальний внесок. Здавалося б, пенсіонер уже відпрацював свій стаж і заплатив усі внески, щоб отримати заcлужену пенсію. Які ще додаткові «внески» він повинен робити? Проте чиновники вважають, що доки працюєш, доти повинен платити. А це податок у повний зріст. Щоправда, для фізичних осіб-підприємців цю невідповідність виправили, бо підприємці-пенсіонери власноруч сплачували цей “внесок” (і в них виникало багато запитань), а наймані працівники – через податкового агента, тобто невідчутно для себе.
***
Отже, єдиний соціальний внесок стягують в обов’язковому порядку з усіма засобами примусу, властивими для податків. Формальний платник ЄСВ (податковий агент) – роботодавець – не отримує жодної вигоди від сплаченого “внеску”. Фактичний платник – працівник – за все життя сплачує ЄСВ набагато більше, аніж він потім отримує у вигляді пенсії.
Тому ЄСВ – це податок.