×
Заповніть, будь ласка, форму нижче для переходу на платіжну систему
Публiкацiя

Державні банки: валіза без ручки

01.12.2021 Скачать pdf (2 МБ) Мета цього звіту – привернути увагу суспільства до проблем державних банків та ефективності витрат коштів платників податків на фінансування цих банків.

Витрати платників податків на підтримку державних банків за останні 12 років перевищили 370 млрд грн, або більш як $21 млрд за історичним обмінним курсом.

Це кошти, витрачені з державного бюджету на збільшення статутного капіталу банків, які від самого початку діяльності належали державі. А також тих банків, які було націоналізовано під час фінансових криз 2008–2009 та 2014–2016 років. За відсутності цих витрат банки змушені були б припинити ринкову діяльність через великі накопичені збитки, які були результатом сумнівних рішень власників і менеджерів банків та бездіяльності Національного банку України як регулятора. Ці збитки у підсумку компенсували платники податків.

Із цієї суми $7.9 млрд припадає на витрати, зроблені для того, щоб націоналізовані банки змогли відновити свою діяльність як платоспроможні. $7.7 млрд – пряма підтримка або докапіталізація держбанків – компенсація збитків від сумнівних і, в окремих випадках, політично мотивованих рішень менеджменту. В основному ці збитки виникли через надання кредитів позичальникам, які не мали змоги або бажання повертати держбанкам борги. Ще $5.7 млрд – це витрати на відсотки за цінними паперами, облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), за рахунок випуску яких держава збільшувала статутний капітал банків.

Уряд надалі витрачатиме кошти на державні банки. Такі витрати сягатимуть майже 17 млрд грн (або $600 млн за поточним обмінним курсом) щороку у 2021–2027 роках.

Ці витрати – відсотки за ОВДП, які Уряд випускав, щоб врятувати банки від неплатоспроможності. Ці витрати будуть навіть за умови, якщо держава більше не націоналізує чи не придбає жоден приватний банк, а ті банки, що перебувають у власності держави, матимуть достатньо прибутків і не потребуватимуть подальшої докапіталізації.

Ця сума може збільшитися, якщо наявні держбанки не підвищать ефективність роботи і не наростять прибутки або якщо держава прямо чи опосередковано не стане акціонером приватного банку. На сьогодні державна Укрпошта має плани придбати діючий приватний банк.
Витрати лише частково компенсуватимуть за рахунок дивідендів від прибутків держбанків. Всього за останні 12 років дивіденди становили 59.1 млрд грн, або близько 17% суми, витраченої на підтримку державою своїх банків. Насамперед дивіденди сплачує Приватбанк – єдиний із банків державного сектору, що має прибутковість та операційну ефективність кращі від серед¬ніх показників банків з іноземним і приватним українським капіталом.

Ефективність вагомої частини витрат на державний банківський сектор сумнівна. З трьох банків, націоналізованих 2009 року, один у підсумку все одно покинув ринок під час кризи 2014– 2016 років, ще два держава врятувала суттєвими новими вливаннями капіталу.

Повернення вже витрачених коштів або навіть значущої частини витрачених коштів від прибутків банків або приватизації також малоймовірне. Про це свідчить приклад Укргазбанку. Загалом витрати держави на цей банк упродовж 2009–2020 років перевищили $1.3 млрд за історичним курсом валют. Під час укладення угоди з продажу 20% банку International Finance Corporation на початку 2021 року 100% капіталу банку було непрямо оцінено в 150 млн євро.

Кілька хвиль докапіталізації Ощадбанку та Укрексімбанку у 2015–2017 роках – тих банків, що були державними з моменту заснування – допомогли компенсувати накопичені роками збитки. Завдяки цьому банки втрималися на ринку та уникли порушень вимоги законодавства та Національного банку України до капіталу. Проте довгострокові проблеми цих банків – слабка операційна прибутковість, неналежна або відсутня робота з проблемними позичальниками, кредитні політики – лишилися досі невирішеними. У результаті банки надалі балансують на межі прибутковості і є одними з найнеефективніших серед великих фінустанов.

Інший наслідок підтримки – розширення присутності держави в банківському секторі. Після націоналізації Приватбанку частка державних установ у чистих активах банків перевищує 50%, у депозитах населення – більш як 60%. Це створює для Уряду як акціонера банків мотивацію використовувати держбанки для вирішення власних поточних проблем. Наприклад, для фінансування дефіциту бюджету або кредитування неприбуткових, але політично значущих проектів. Цей ризик реалізувався торік. Тоді держбанки загалом скоротили обсяги кредитування бізнесу та населення, проте суттєво наростили вкладення в державні цінні папери.

Постійна грошова підтримка державою банків, крім іншого, створює моральний ризик для їхніх менеджерів. Знаючи, що в разі проблем з ліквідністю чи капіталом держава надасть банкам необхідні кошти, керівники банків мають слабкі стимули підвищувати прибутковість і конкурувати з приватними банками ринковими методами. Це і є основною причиною слабкої ефективності та прибутковості цих банків.

Політика, яку держава застосовувала до держбанків упродовж останніх років, потребує перегляду.

Підтримка державою банків, що перебувають у її власності, досі зводиться лише до «заливання грішми». Кошти, які банки отримують від платників податків, дозволяють банкам не порушувати обов’язкові нормативи, встановлені Нацбанком. Проте така підтримка не вирішує довгострокових проблем держбанків.

Ситуація кардинально не змінилася і з приходом нової влади після президентських і парламентських виборів 2019 року. Сприятливі умови роботи банків 2019 року дали змогу уникнути витрат на докапіталізацію, але торік ці витрати відновилися. Реформа корпоративного управління держбанками видається бездоганною з теоретичного погляду. На практиці вона лише розмила відповідальність за діяльність банків між Урядом, Міністерством фінансів і наглядовими радами. 2020 року Уряд знов відтермінував приватизацію держбанків – цього разу до 2025 року.

2021 рік є найбільш успішним роком для держбанків за всі часи їхнього існування. Банки показують високу прибутковість та операційну ефективність. Головною причиною цього стали великі обсяги інвестицій в ОВДП за кошти рефінансування НБУ, надані трьом із чотирьох банків (Ощадбанку, Укрексімбанку та Укргазбанку) під низькі відсотки. Значна процентна маржа від таких операцій стала основним чинником зростання прибутковості та ефективності трьох держбанків. Проте, загальний вплив на кошти держбюджету був мінімальним або відсутнім, адже збільшення доходів держбанків було значною мірою профінансовано збільшенням видатків держави на відсотки за ОВДП.
НБУ вже припинив практику масового рефінансування банків, відтак, у 2022 році держбанки погіршать показники прибутковості та операційної ефективності у порівнянні з 2021 роком.

Якщо політика Уряду не зміниться, витрати держави на банки надалі зростатимуть. Акціонеру держбанків доцільно переглянути ставлення до них і активніше долучатися до вирішення проблемних питань, насамперед з непрацюючими боргами. Пріоритетом для діяльності держбанків доцільно поставити прибутковість, а не виконання ними соціальних функцій.