Спілка Українських Підприємців опублікувала аналітичну записку «Україна на інвестиційній мапі», співавтором якої є Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна.
Україна має значний потенціал для залучення прямих іноземних інвестицій, однак поки що залишається для більшості міжнародних інвесторів не стільки «ринком можливостей», скільки країною з високими ризиками. Війна є ключовим, але не єдиним чинником. Не менш важливими залишаються проблеми із захистом прав власності, слабкістю судової системи, регуляторною непередбачуваністю, складністю доступу до фінансування та недостатньо зрозумілою архітектурою входу для інвесторів.
Після початку повномасштабної війни приплив прямих іноземних інвестицій різко скоротився: з $7,2 млрд у 2021 році до $0,22 млрд у 2022-му. У 2023–2024 роках показники відновилися до $4,57 млрд і $4,2 млрд відповідно, однак значна частина цих коштів — це не новий капітал, а реінвестовані прибутки компаній, які вже працюють в Україні. У 2024 році вони становили 73% припливу ПІІ.
Для післявоєнного відновлення цього недостатньо. Україна потребує не лише бюджетної допомоги чи кредитів, а довгострокового приватного капіталу, який створює виробництва, робочі місця, експорт і податкову базу. Водночас сам факт високого потенціалу не гарантує приходу інвесторів: потрібні підготовлені проєкти, зрозумілі правила, страхування воєнних і політичних ризиків, а також інституція, здатна супроводжувати інвестора від першого контакту до укладення угоди.
Серед секторів, які можуть стати точками зростання, автори виокремлюють критичні мінерали, виробництво в логіці френдшоринг, оборонні технології, агросектор, енергетику та відновлення інфраструктури. Особливу увагу приділено оборонним технологіям: український оборонний сектор уже довів здатність швидко створювати й масштабувати технологічні рішення, однак для залучення великих інвестицій йому потрібні доступ до ринків, стандартизація, експортні можливості та зрозумілі правила для іноземних партнерів.
Польща, Марокко, В’єтнам і Мексика змогли залучити капітал завдяки промисловій політиці, інтеграції у глобальні виробничі ланцюги та роботі спеціалізованих інституцій. Колумбія та Грузія після криз показали, що інвестиції повертаються не автоматично, а за умови політичної стабілізації, координації з міжнародними фінансовими інституціями та реформ, які знижують ризики для бізнесу.
Автори пропонують три сценарії для України. Пасивне очікування миру матиме низький ефект. Точкова активація окремих секторів може дати результат у короткостроковій перспективі. Але довгостроковий прорив можливий лише через системне переформатування інвестиційної політики: від абстрактного просування країни до конкретного портфеля підготовлених проєктів, від інформаційної функції UkraineInvest — до супроводу реальних угод, від декларацій про підтримку — до працюючих механізмів страхування, фінансування та захисту інвесторів.
Ключовий висновок: Україна вже має інвестиційні можливості, але їх потрібно перетворити на зрозумілу пропозицію для ринку. Для цього державі необхідно не чекати завершення війни, а вже зараз готувати інфраструктуру, яка дозволить приватному капіталу заходити в Україну швидше, безпечніше й масштабніше.